Василь КРЕМЕНЬ, академік НАН і АПН України, президент АПН України, президент товариства «Знання» України
Абсолютно об’єктивні цивілізаційні зміни й тенденції розвитку, характерні для людства в цілому і для України зокрема, складають підѓрунтя сучасних змін в освіті. Перехід від індустріального виробництва до суспільства інформаційних технологій, а потім — до суспільства знань, глобалізаційні процеси, що охоплюють усі сфери життя і діяльності, — це ті зміни, без урахування яких на національному рівні країна не може обрати правильний напрям розвитку.
Загальні тенденції доповнюються тими, що мають власне український характер: продовження ствердження Української держави й незалежності, перехід до нового типу відносин — суспільно-політичних і економічних, духовних та ін. Тільки врахувавши усі тенденції, а краще — передбачивши їхній вплив на майбутні події, ми зможемо забезпечити ефективну освітянську діяльність, результатом якої буде підготовлена, конкурентоспроможна молода людина, що повністю відповідає професійним і суспільно-громадським вимогам майбутнього життя. Є кілька напрямів, які передбачають безумовні зміни у підготовці учня, вчителя й усієї системи освіти.
Hебувале раніше зростання динамізму суспільного розвитку — одна з тенденцій нашого часу. Знання, інформація, технології сьогодні змінюються скоріше, аніж одне покоління людей, тому зміна, змінність стає не винятком, а обов’язковою, однією з найбільш характерних рис життя людини і суспільства. Це вимагає від нас — освітян — формувати людину, здатну жити в системі постійно змінюваних координат, спроможну сприймати і творити зміни, здатну відокремити розумні зміни від нерозумних. У свою чергу, все більше постає завдання в навчальній діяльності не просто давати суму знань або забезпечувати творче їх засвоєння, хоча ця функція завжди залишиться. Значно більше актуалізується завдання навчити дитину навчатися впродовж життя і виробити не тільки уміння й навички навчатися, а й потребу в цьому. Третє завдання — навчити використовувати знання в практичній діяльності — професійній, суспільно-громадській, побуті. Перетворити знання з мертвого вантажу на методологію поведінки людини, основу прийняття рішень. За великим рахунком — добитися, аби знання стали підѓрунтям діяльності людини. Інакше кажучи — утвердити знаннєву людину. Лише так можна досягти рівня знаннєвого суспільства, яке вибудовуватиме свою діяльність на основі отриманих знань. Це конче необхідно для того, аби країна займала достойне місце у сучасному і, тим більше, — у майбутньому світі. Освітяни, усвідомлюючи необхідність змін, мають підвести до цього громадську думку.
Людина інноваційного мислення, інноваційного типу культури, здатна до інноваційного типу діяльності, — лише така людина може бути конкурентоспроможною, такі люди можуть скласти мобільне суспільство, мобільну націю. Тому формування інноваційної людини — нагальне завдання освіти. У нас надмірно консервативна нація. Ця проблема виникла не сьогодні, вона значно протяжніша в нашій історії, тому ще й нині ми уособлюємо пасивний тип діяльності. Сьогодні краще бути надактивним, ніж надмірно пасивним.
Інший напрям змін, які обумовлені як цивілізаційними процесами, так і внутрішньоукраїнськими, — треба виховувати людину більш самодостатню, людину вільну. У сучасному світі суттєвим чином розширюється комунікативне середовище, в якому проживає людина, зростає й міжособистісне спілкування. Безумовно, інформаційні, контактні впливи суперечливі, й для того, аби людина залишалась сама собою, а тим більше — щоб була ефективною у будь-якому виді діяльності або громадянському співіснуванні, вона має аналізувати всі ці впливи й діяти свідомо, відповідним чином реагуючи на інформацію та контакти. Це означає, що ми маємо формувати людину в особистісному відношенні більш розвинуту.
Сучасна цивілізація позначається розвитком демократії. Демократія — це не лише форма самовиявлення, самоствердження людини. Демократія має чисто прикладний економічний характер, вона дає можливість кращого самовиявлення, а отже в більшій мірі самореалізації та забезпечення ефективнішого розвитку суспільства. Для того, аби наша країна була дійсно демократичною, а не такою, якою є сьогодні, ми повинні мати не тільки демократичних президента, прем’єра чи парламент — це бажано. Головне для демократії — мати критичну масу людей, здатних жити в демократичних відносинах, і не здатних жити в авторитарному суспільстві. Не кажучи вже, що для України ця проблема особливо важлива — нехтування людиною, її думкою, правами, а то й життям супроводжувало нас, наших попередників впродовж століть — перед нами стоять більш серйозні завдання в плані формування демократичної особистості, ніж перед іншими народами європейського континенту. В цьому плані ми маємо змінити відносини й у навчальній діяльності. Якомога швидше слід позбутися суб’єктно-об’єктних відносин в освіті, де вчитель — активний суб’єкт, а учень — пасивний об’єкт навчальної діяльності, та утвердити суб’єктно-суб’єктні відносини, в яких обидві сторони навчання активні. Вони значно важчі для педагога. Але для чого те навчання впродовж 12 років, яке не сприяє особистісному розвитку, яке формує людину в авторитарному середовищі? Вступивши в самостійне життя, така людина, навіть несвідомо, вимагатиме авторитарних відносин і демонструватиме їх, створюючи й авторитарне суспільство. Ніколи не буде динамічного демократичного розвитку в нашій країні, якщо ми орієнтуватимемося на такий тип відносин. Тому не стільки заради освіти, скільки заради майбутнього держави, нації й кожної окремої дитини, яка сьогодні приходить до школи, ми повинні прагнути й стверджувати демократичний тип відносин із людьми. Формування самодостатньої, вільної, демократичної особистості повинно бути завданням усіх нас по відношенню до дітей.
Людиноцентризм і дитиноцентризм — серцевинні ідеї змін в суспільстві в цілому й освіті зокрема. Переконаний, що наше доросле суспільство зможе бути ефективним, гуманним і демократичним, якщо ми утвердимо людиноцентризм у суспільному житті як створення умов для плідної діяльності кожної людини, повної її самореалізації в суспільстві. Дитиноцентризм в освіті — це не проголошення гасла «Все краще — дітям», і це не любов до дітей взагалі як таких. Це — виокремлення у кожній дитині її сутнісних особистісних рис і максимально можливе наближення навчання й виховання цієї дитини до її конкретних здібностей. Ідея дитиноцентризму має проходити червоною ниткою в усіх змінах реформації та модернізації системи освіти. Врешті-решт, це є й оцінкою стану самої освіти. За великим рахунком, те, що ми можемо й повинні робити в школі — допомогти дитині пізнати себе, розвинутись на основі її сильних сторін і здібностей. Ставши дорослою, така людина найкращим чином, максимально себе реалізує і буде щасливою, бо займатиметься притаманною для неї справою, професійно й ефективно; і суспільство розвиватиметься динамічно й несуперечливо, оскільки так діятимуть мільйони людей.
Самопізнання, саморозвиток, самореалізація — тріада, що складає основу людського щастя. І дві з цих складових — в руках освітян. Саме тому при переході до 12-річної школи, серед іншого, ми започатковуємо старші класи як профільні. Це, звичайно, не вичерпує завдання особистісної орієнтації у навчальній діяльності, але суттєвим чином допомагає кожній дитині. Ми маємо сприяти поширенню ідей психологічного супроводу в освіті й суспільстві, а також реалізувати ці підходи (у програмах, навчальних планах, підручниках, підготовці та післядипломній освіті вчителів тощо), оскільки це шлях до розв’язання багатьох освітянських проблем.
В контексті нових соціокультурних вимог до освіти й вчителя — це озброєння фахівців будь-якого профілю новітніми технологіями, серед яких інформаційно-комп’ютерні займають провідне місце. Не будучи прибічником перебільшення значення комп’ютерної техніки, маю зазначити, що чотири функції її безумовні. Перше: це шлях до комп’ютерної грамотності, без якої все важче молодій людині знайти достойну роботу. По-друге, це засіб до індивідуалізації та інтенсифікації навчальної діяльності — комп’ютер у майбутньому може призвести аж до зміни її класно-урочної форми. Третє: комп’ютер, підключений до інтернету та інших систем — це шлях до пізнання і ключ до знань з усього світу. Четверте: комп’ютер відкриває шлях до нової форми навчальної діяльності — дистанційного навчання, яке також є надзвичайно важливим, особливо з утвердженням необхідності навчання дорослих протягом життя.
Тісно пов’язане з вищезазначеним наступне. Людина в майбутньому все більше буде жити не тільки в національному, а й у глобальному просторі. Ми маємо готувати людину до того, аби вона була ефективною в глобальному просторі. Прогрес будь-якої країни — України чи Росії, навіть США — не може успішно вирішуватись лише на національному рівні, прогрес набув загальноцивілізаційного характеру. І тільки та країна, яка перебуває в контексті загального розвитку цивілізації й органічно взаємопов’язана з іншими країнами, може ефективно розвиватись.
Глобальний простір передбачає не тільки спілкування країни з країною, а й здатність людини спілкуватись з людьми з інших країн. Тут постає проблема здійснення в освіті України мовного прориву. Повинна відбутися лінгвізація освітньої діяльності в країні: вивчення трьох мов як обов’язкових для наших дітей. Державна українська, англійська (або інша західна) і російська (або інша в залежності від національних потреб). І вивчити три мови цілком реально за теперішніх шкільних програм. Коли ж ми протиставляємо одну мову іншій, то, начебто, розписуємося в тому, що наші діти безталанні й не зможуть оволодіти більше ніж однією мовою. Це від нашого хуторянства, в гіршому розумінні слова, відсутності досвіду й відомостей про те, що робиться у світі. Як провило, у країнах Європи знають по три мови. У Монголії — обов’язкове вивчення англійської мови у середній школі, й це — далекоглядне рішення: у цій державі через одне-два покоління з’явиться мобільна нація, яка буде здатною функціонувати у глобальному просторі. Наше завдання — здійснити мовний прорив у нашій державі, й для цього є всі підстави.
Однією із серйозних проблем в освіті є формування у дітей сучасної системи цінностей. Ми повинні надзвичайно відповідально до цього ставитися. Формуючи ті цінності, які вже віджили або відживають, залишаємо дитину, людину неконкурентоспроможною в контексті світоглядно-моральних цінностей сучасного світу. Є багато чого, над чим маємо працювати. Як ми не лаяли б ринкову економіку — іншого не дано, на сьогодні це найефективніша система. Відповідно до системи суспільних відносин, слід формувати систему цінностей, яка дозволила б несуперечливо влитися в сучасне суспільство кожній особистості. Скажімо, ставлення до багатства. У нашого покоління виховували негативне ставлення до багатства, хоч підсвідомо ми розуміли, що без грошей і фінансово-економічного забезпечення неможливо жити. Вважаю, що до багатства теж треба формувати відповідне ставлення — шану й повагу. Формувати в дітей бажання стати багатими. Але — чесно багатими. Бо чесно зароблене багатство — це прогрес суспільства і всього людства. Тривалий час найбагатшою людиною світу був Білл Гейтс. Уявімо, що його не було б: не було б усього того, що зроблено в світі його компанією. Багатство цієї конкретної людини відображає надзвичайно суттєвий внесок у прогрес людства. Звичайно, до багатства більшості наших багатіїв важко сформувати шану й повагу, та й не треба цього робити, бо воно дуже часто має нечесне і незаконне походження. Але до багатства як такого, до орієнтації на те, щоб людина була заможною, — повинно. Цим самим ми утверджуємо природню для дитини мотивацію гарно навчатися, бо за цим повинно бути краще життя, і скоріше витиснемо мотивацію навчатися через страх і авторитарні дії батьків і вчителів.
Надзвичайно важливим для розвитку країни є питання патріотизму, національного єднання. Глобалізація — не тільки зближення народів і націй, це загострення й небувала раніше конкуренція між державами, між націями, розповсюдження цієї конкуренції у загальнопланетарному масштабі. Тільки та держава, та нація, яка матиме максимально згуртоване, об’єднане населення, яке в найбільшій мірі усвідомить свої національні інтереси у сфері політики, економіки та ін., в найбільшій мірі зможе захистити свої інтереси у конкуренції з іншими державами і народами, створити ліпші умови для громадян своєї країни. Це тим важливіше для України, бо ми стали державою, коли світ уже був поділений на сфери впливу. Нам тим більше треба робити сміливі рішучі кроки заради самоствердження у світовому просторі. Формування єдності України, формування патріотичних почуттів має не тільки самоцінність, але й цінність суто прагматичну.
Водночас постає й питання традицій суспільства. Маємо зрозуміти, що не всі наші традиції є такими, яких необхідно дотримуватись. Традиції, які віджили, або відживають, слід найшвидше забути, звільнити майбутні покоління від їхніх оков. І навпаки, нові норми, які стверджують себе і є розумними, слід запроваджувати в усіх сферах, починаючи, скажімо, з питання вищої освіти. Досі ми часто зустрічаємось із висловом: ми багато готуємо фахівців із вищою освітою. Говорячи подібне, люди не розуміють, що час неосвіченості минув, забагато освічених в принципі не буває, а сьогодні тим більше. Вища освіта, як колись початкова, потім середня, все більше стає обов’язковою. Вища освіта стає обов’язковим етапом не тільки у професійному, а й у загальному розвитку людей. І потрібно, щоб кожен, хто бажає і має достатню підготовку, міг отримати вищу освіту. Як і могли б отримати також всі бажаючі професійно-технічну освіту. Тільки та країна, яка буде мати максимальну кількість людей із максимально високою освітою, зможе створити той «гумус», що дозволить широко і ефективно застосовувати інформаційно-комунікаційні технології. І тільки на цьому фундаменті можна досягти суспільства знань — наступного етапу цивілізаційного розвитку людства.
№148, середа, 20 серпня 2008
http://www.day.kiev.ua/250234
Сообщения
